Закладка 1Закладка 2Закладка 2
Педагогічний календар
Червень 2020. Постаті

225 років від дня народження Івана Озаркевича (1795–1854), українського письменника, культурно-освітнього і церковного діяча 

Іван Григорович Озаркевич народився 10 червня 1795 р. в селі Драгомирчани (нині Івано-Франківська область). Завершивши у 1824 навчання на богословському факультеті Львівського університету, служив деякий час парафіяльним священиком у Глибокому та Коломиї. У період 18371853 Іван Григорович, як оповідав народознавець Ярослав Полатайчук, «прийшов до Коломиї на руського пароха», де в 1851 за його клопотання було збудована Воскресенську церкву Благовіщення Святої Діви.

Під час «Весни народів» (революції 18481849) активний член Коломийської Руської Ради та співзасновник першого аматорського театру в Галичині, що ставив глядачам Коломиї прилюдні українські вистави. 8 червня 1848, після піврічної репетиційної підготовки, відбулася прем`єра комедіо-опери Івана Озаркевича «Дівка на виданню або На милуванє нема силування». На посаді артистичного директора керував діяльністю колективу у 18481851. За три роки театр презентував 9 постановок, в тому числі 7 в авторстві Івана Озаркевича.

У жовтні 1848 Іван Озаркевич бере участь у з`їзді галицьких діячів науки і культури, так званому «Соборі руських учених», працюючи в секціях шкільній та мови і літератури.

Іван Франко високо оцінив постать Івана Озаркевича, його значення для розвитку української культури, театральної зокрема. Так, він писав, що Озаркевич є людина незвична, різнобічна і артистична, яка «кидалася на ріжні розривки: музика, експерименти фізичні, особливо з електрикою, потроху й малярство – тягли його до себе і хоть убивали час, то не могли заспокоїти його живої, талановитої вдачі… Рік 1848 оживив його надзвичайно». Іван Озаркевич, за образним виразом Івана Франка, «воскреситель щиро народної сцени в Галичині».

Помер Іван Озаркевич 20 серпня 1854 в місті Болехів Івано-Франківської області. У 2008 до 160-ї річниці заснування аматорського театру в Коломиї тамтешній драмтеатр перейменували на його честь: Коломийський академічний обласний український драматичний театр ім. І. Озаркевича.


150 років від дня народження Митрофана Бречкевича (1870–1963), українського історика-славіста, педагога  

Митрофан Васильович Бречкевич народився 4 червня 1870 в с. Бакоти, нині село Кременецького району Тернопільської області. У 1901 закінчив історико-філологічний факультет Юр′євського (нині – Тартуського) університету. Навчаючись в університеті, заробляв на життя приватними уроками.

Митрофан Бречкевич працював викладачем у різних навчальних закладах, зокрема в Юр′євському, Казанському, Київському університетах. У 1918–1922 ще й працював директором Північно-східного археологічного та етнографічного інституту в Казані. У 1923 був призначений професором Катеринославського інституту народної освіти.

Важливою і почесною була його робота як голови історико-філологічної секції наукового товариства – відділення Всеукраїнської академії наук (ВУАН). У результаті керівництва цією секцією у 1929 світ побачила збірка «Наукові записки історично-філологічної секції». Деякий час проживав в Севастополі, де працював у музейному об’єднанні науковим співробітником, збираючи матеріали про оборону Малахового кургану 1854–1855.

Митрофан Бречкевич – історик-слов′янознавець. Його праці присвячено історії полабсько-прибалтійських слов′ян, німецькій колонізації Помор’я, а також дослідженням зв’язків України зі слов’янськими країнами, зокрема слов’яно-сербська колонізація Півдня України і теоретико-методологічний напрям, де він розробляв проблеми раннього середньовіччя у радянській і зарубіжній історіографії та методику викладання історії у німецькомовних країнах. М. Бречкевич є автором праць – «Східнопоморське князівство та його занепад» (1929), «Вступ до соціальної історії князівства Славії, або Західного Помор′я» (1911) та ін. Його роботи, що залишилися в рукописах, зокрема «Нарис історії середніх віків» (1946), свідчать, що вчений зберігав незалежність міркувань навіть за радянських часів.

Помер М. Бречкевич 26 серпня 1963 у Києві. 

 

90 років від дня народження Дмитра Тхоржевського (1930–2002), українського педагога 

Дмитро Олександрович Тхоржевський народився 18 червня 1930 у Києві. Закінчив Київський політехнічний інститут за спеціальністю «технологія машинобудування, верстати й інструменти». Навчання в інституті юнак поєднував із роботою викладача спецтехнології в ПТУ № 14 м. Києва. Згодом Дмитро Олександрович працював викладачем і завідувачем відділення Краматорського машинобудівного технікуму в Донецькій області.

Подальша доля педагога пов’язана з Київським державним педагогічним інститутом ім. О.М. Горького (нині Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова), до аспірантури якого він вступив у 1959. За три роки захистив кандидатську дисертацію, а у 1976 – докторську. Д. Тхоржевський створив і багато десятиліть очолював кафедру методики трудового навчання й креслення, а також був головним редактором журналу «Трудова підготовка в закладах освіти».

Дмитро Олександрович був визнаним науковим авторитетом у галузі трудової і професійної підготовки молоді. Був автором і керівником колективів багатьох навчальних програм і навчальних посібників для загальноосвітньої школи, зокрема першого навчального посібника для педагогічних інститутів та училищ з методики трудового навчання – «Методика викладання загально-технічних дисциплін і трудового навчання» (1973, 1980, 1992), що витримав три видання шістьма мовами.

Д. Тхоржевський доклав багато зусиль для створення спеціалізованої вченої ради із захисту кандидатських дисертацій з теорії та методики трудового навчання в НПУ імені М.П. Драгоманова, яку й очолював. Багато років він головував у науково-методичній комісії з трудового навчання Міністерства освіти і науки України. Ще в радянські часи був обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР, а при створенні Академії педагогічних наук у незалежній Україні (нині Національна академія педагогічних наук України) став одним з її засновників, дійсним членом. В останні роки свого життя вчений займався розробленням концепції виховання національної самосвідомості в середній школі.Автор праць «Дидактика трудового навчання» (1972), «Система трудового навчання» (1975) та ін., а також численних публікацій в журналах «Радянська школа» та «Школа и производство».

Помер Дмитро Тхоржевський 10 січня 2002. 

140 років від дня народження Арнолда Лусіуса Гезелла (Arnold Lucius Gesell; 1880–1961), американського психолога, першого в світі «шкільного психолога»

Арнольд Лусіус Гезелл народився 21 червня 1880 в м. Альма (штат Вісконсин). Батьки Гезелла були людьми вельми освіченими і культурними – мати працювала вчителькою, а батько мав екзотичну на ті часи професію місцевого фотографа. Ймовірно, не без їхнього впливу Гезелл зацікавився психолого-педагогічними питаннями, а також фотографічною фіксацією спостережуваних подій – в історію увійшов його Атлас дитячого розвитку: багате зібрання фотоілюстрацій різноманітних етапів розвитку дитини.Освіту здобув в університетах Вісконсина (бакалавр, 1903), Кларка (доктор філософії, 1906) і Єля (доктор медицини, 1915). Примітно, що Гезелл також здобув популярність як перший у світі «шкільний психолог»  цю посаду він обіймав в 19151919, будучи членом Ради з освіти штату Коннектикут.

В університеті Кларка великим авторитетом користувався його президент Стенлі Голл, засновник педології. Гезелл захоплювався Голлом і багато в чому зазнав його впливу.

Розвиток дитячої психології на початку ХХ ст. спричинив розроблення нових об′єктивних методів вивчення психічного розвитку дітей, які за своєю достовірністю та об′єктивністю не поступалися б природничо-науковим, але водночас були б саме психологічними методами. Одним із перших такі методи розробив французький психолог Альфред Біне. Однак інтелектуальні тести Біне досліджували дітей від трьох років і старших, не торкаючись більш раннього віку. Ця прогалина і була заповнена Гезеллом.

У 1911 він створив Єльську клініку нормального дитинства, в якій вивчали психічний розвиток саме дітей раннього віку – від народження до трьох років. Гезелл вважав: за перші три роки життя дитина проходить більшу частину свого психічного розвитку, бо темп розвитку в цей період найвищий. На цій основі Гезелл створив і періодизацію психічного розвитку, в якій виділялися три періоди: від народження до року, від 1 року до 3 і від 3 до 18 років. Причому, за Гезеллем, перший період характеризується максимально високим темпом психічного розвитку, другий – середнім, а третій – низьким.

Помер Арнольд Гезелл 29 травня 1961. Інститут Розвитку Людини Гезелла, заснований у 1950, донині носить його ім′я. 

130 років від дня народження Петра Франка (1890–1941), українського військового діяча, педагога, вченого, сина Івана Франка   

Петро Іванович Франко народився 28 червня 1890 у с. Нагуєвичах на Львівщині. Навчався у народній школі (1896–1902), а згодом – у Львівській академічній гімназії (1902–1910). У 1910–1914 – студент відділу хімічної технології Львівської політехніки, навчання у якій закінчив з відзнакою. Найбільшою пристрастю Петра Франка з юних літ став спорт і зокрема футбол. У грудні 1910 він склав іспит з тіловиховання при Львівському університеті. Це давало йому право викладати фізкультуру у навчальних закладах Австро-Угорщини, і з 1 вересня 1911 до 30 червня 1914 П. Франко працював викладачем руханки у дівочій учительській семінарії Українського педагогічного товариства у Львові.

Петро Франко – автор численних праць з питань тіловиховання і спорту: «Пластові гри і забави» (1913), «Як закласти пластові дружини» (1921), «Шведська руханка» (1928). 1911 Петро Франко разом з Іваном Чмолою та Олександром Тисовським стали засновниками української скаутської організації «Пласт»,яка ставила за мету виховання національно свідомого, фізично і духовно розвиненого юнацтва. Причому назва «Пласт» і «пластуни» прижилася у стосунку до українських скаутів саме з легкої руки Петра Франка (можливо, за порадою його батька – Івана Франка).

У вересні 1914 прийняв присягу і отримав звання чотаря Легіону Українських січових стрільців (УСС). З початком польсько-української війни 1918–1919 брав активну участь в боротьбі за Львів. Після втрати українцями Львова запропонував командувачу Української галицької армії полковнику Гнату Стефаніву організувати авіаційний загін. Зусиллям П. Франка та його підлеглих наприкінці листопада 1918 в с. Красне (46 км від Львова), що стало місцем розташування летунського загону, розпочалися польоти для випробування техніки й тренування пілотів. Завдяки організаторським здібностям П. Франка було сформовано авіасотню у складі 14 старшин, 140 підстаршин і стрільців. Вона мала 7 літаків.

У 1919, після падіння ЗУНР, відправився до Відня, де зайнявся видавничою справою, організувавши видавниче товариство «Франко син і Спілка». У 1922 повернувся до Львова. У 1922–1930 – професор української гімназії в Коломиї, одночасно викладав в Українському таємному університеті. У 1931–1936 – працював старшим науковим співробітником у науково-дослідному Інституті прикладної хімії в Харкові. Автор 36 зареєстрованих винаходів, переважно з галузі перероблення молока. В 1936–1939 – учителював у гімназіях Львова та Яворова, викладав у торговельно-економічному інституті. У 1939–1941 працював деканом товарознавчого факультету Українського державного інституту радянської торгівлі у Львові.

Після нападу нацистської Німеччини на СРСР його будинок почали охороняти співробітники НКВС. 28 червня 1941 йому звеліли приготуватися до евакуації і в цей же день ешелоном відправили на Схід, де сліди його губляться. Існує кілька версій щодо місця та обставин загибелі Петра Франка. За однією, він загинув під час бомбардування ешелону німцями, за іншою, – загинув десь у районі Харкова у 1943. Але наразі дослідникам не вдалося знайти жодного документа, який би підтверджував або заперечував ці версії. Місце поховання невідоме.

Олександр МІХНО,
директор Педагогічного музею України,
кандидат педагогічних наук 
Освіта і суспільство, 2020, № 6

13:38 02.06.2020