ПРОБЛЕМA МЕДІАНАСИЛЬСТВА

Любов НАЙДЬОНОВА, заступник директора Інституту соціальної та політичної психології НАПН України,
доктор психологічних наук, професор

Тільки-но медіа (кіно, радіо, телебачення, Інтернет) набувають масовості, виникає галузь психологічної науки – медіапсихологія, яка вивчає вплив медіа на людину. Занепокоєння вчених щодо сприйняття споживачами насильства з медіа зумовило вивчення цього феномену і позначення його терміном «медіанасльство». Це поняття застосовують для характеристики певних жанрів, окремих сцен і загалом характеру взаємодії в комунікаційному процесі. Перше тривале дослідження впливу медіанасильства на поведінку глядачів, розпочате у 1960 р. з 856 хлопчиками дошкільного віку показало, що діти, які дивилися теленасилля, статистично відрізнялися підвищеним рівнем агресивності й антисоціальної поведінки навіть десять років потому, як закінчили школу.
Насильство, що зображується в медіа, досить різноманітне, але зводиться в основному до двох типів: фізичне та психологічне. Фізичне насильство класифікують за тяжкістю наслідків (невеликі ушкодження, серйозні рани, смерть), за оснащеністю зброєю, масштабом уражень тощо. Психологічне медіанасильство – це приниження, залякування, дискримінація (про це – у наступній статті).
Виокремлюють кілька видів медіанасильства: контактне фізичне (зображення ударів, ляпасів, стусанів тощо); озброєне (із застосуванням вогнепальної або холодної зброї); проти злочинців; фізичні тортури; воєнне насильство. До медіанасильства відносять також зображення погроз фізичної розправи.
Дослідження доводять: дівчатка і хлопчики всіх вікових категорій, які переглядають подібні сцени, агресивніші, ніж ті, хто такі сцени не дивиться. Особливо сильний цей зв′язок у дітей молодшого шкільного віку, а в підлітків він посилюється тоді, коли сцени насильства поєднуються з еротичними. Ця закономірність виявлена і для впливу відео-, комп ′ютерних ігор та ігор на мобільних телефонах.
Спостерігаючи за соціальним світом, дитина мимовільно навчається. У цьому процесі навчання під впливом медіанасильства у неї формуються особливі соціокогнітивні структури (власні уявлення і переконання):
• картини світу як ворожого, від якого потрібно захищатися;
• агресивні сценарії розв′язання соціальних проблем (за засвоєними шаблонами);
• нормативні уявлення (про прийнятність агресії як певної норми в суспільстві).
Зокрема виділяють такі основні наслідки медіанасильства: імітація, яка збільшує частоту насильницьких дій у реальному житті під впливом медіа; агресія – формування особистісних рис глядача, схильного до насильницьких дій; заляканість – відчуття страху і зростання тривожних станів, що пригнічують розвиток особистості (психологічні наслідки).
Імітація. Багатьма дослідженнями доведено, що показ насильницьких дій у медіа може призвести до їх наслідування глядачами, особливо дітьми. Батьки також наводять багато прикладів того, як діти імітують у своїх іграх елементи телепередач, зокрема й насильницькі дії – переважно з боку тих персонажів, з якими дитина себе ідентифікує. Підлітки також схильні імітувати побачені на екрані форми взаємодії між угрупованнями їхніх ровесників (банди, бригади тощо).
Агресія. Терміном «агресія» позначають будь-яку довільну дію з наміром спричинити емоційну, фізичну, психологічну або соціальну шкоду іншим. Актами агресії вважають завдання ударів, обзивання, крики, розповсюдження чуток, приставання, кидання речами тощо (якщо це відбувається не випадково). Існує три основні типи агресивної поведінки: фізична, вербальна, агресія у стосунках (конфронтація, вилучення, цькування). Крім агресивної поведінки, виокремлюють агресивні емоції, агресивні риси особистості, агресивне мислення тощо.
Сприймання екранного насильства може активізувати набір асоціацій, що пов′язані з агресивним мисленням і емоціями, тобто вони створюють когнітивний прайм (першість при сприйманні й пізнанні), певну інтерпретаційну схему. Надалі цей прайм діє як фільтр, який викривлює подальше сприймання: агресивна схема інтерпретації подій стає легше активізованою.
З іншого боку, дитина звикає до випадків медіанасильства: відбувається його нормалізація. Дитині здається, що так вчиняють усі, в неї викривляються моральні поняття («у цьому нема нічого поганого»), формуються неправильні світоглядні орієнтири («це – ознака сили й успіху»). Таким чином, медіа культивують насильство в реальній поведінці глядача.
Інше пояснення механізму довготривалих наслідків медіанасильства дає теорія десенсибілізації (зменшення чутливості). Десенсибілізація – це зменшення психологічної реактивності на насильство при спостереженні за ним чи його уявленні, тобто воно перестає бути таким неприємним і неприйнятним для людини, яким було раніше. Негативні емоції щодо насильства (його заперечення) перешкоджають думати, фантазувати про насильство і виконувати агресивну дію. Коли людина бачить багато насильства, вона стає до нього байдужішою, негативні емоції вже не перешкоджають. З′являється враження, що насильство – це норма, якщо воно так часто трапляється.
Усі ці структури формуються під впливом багаторазового спостереження сцен насильства, коли людина не усвідомлює процесу навчання. Дослідження показали, що дошкільники сприймають насильство в мультфільмах серйозно, тому що вони ще не в змозі правильно розрізняти його тут і в реалістичних фільмах. Тож однієї сцени насильства може бути досить, щоб зробити продукт непридатним для маленьких дітей.
Діти віком від семи років уважають фізичне насильство в мультфільмах менш вірогідним, а отже не сприймають його так серйозно, як насильство у фільмах з участю реальних людей. Усвідомлення механізмів соціального навчання (доступне старшим, але недосяжне маленьким дітям) може кардинально змінити наслідки медіанасильства. Дружнє спілкування з дорослим із приводу побаченого може внести ключові зміни в соціокогнітивні новоутворення і перервати дію небажаних впливів.
В одному з перших шведських експериментальних досліджень впливу на дітей сцен медіанасильства у вечірніх програмах виявлено: якщо, подивившись передачу, дитина відразу лягає спати, в неї формується агресивна поведінка. Якщо ж дитині дати після цього погратися чи порозмовляти, агресивність не формується. Отже, механізми культивування знешкоджуються спілкуванням, коли дитині роз′яснюють наслідки насильницьких дій, дають оцінки персонажам тощо. Відтак сцени насильства втрачають свій руйнівний вплив на дитину.
Норвезькі медіапедагоги дійшли висновку: дитина, яка має добрі стосунки з батьками, однолітками та іншими людьми, яка не відчуває насильства ні в її найближчому середовищі, ні в ідеології суспільства, яка живе у безпечних соціальних обставинах, любить школу, може задовольнити свої потреби тощо, – така дитина найімовірніше не стане агресивнішою від контактування з медіанасильством.
Найперша обставина, яка сприяє формуванню жорстокості як риси особистості, це байдужість до дитини з боку найближчих людей. Навіть насильство, вчинене проти дитини, не так прямо пов′язувалося з формуванням жорстокості. А от коли дитина весь час відчуває, що нікому не потрібна, тоді в неї і виникає жорстокість, яку вона не усвідомлює та не відчуває провини за неї.
Отже, з одного боку, медіанасильство спричиняє зростання агресивності глядачів. З іншого, зв′язок цей не прямий і не фатальний: негативні наслідки можна повністю компенсувати компетентними діями батьків, насамперед вчасним спілкуванням з дитиною.

Прес-служба НАПН України
10:57 12.03.2019