Новий перелік галузей і спеціальностей, функціонування Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, фінансова автономія вишів – ось далеко не повний перелік «больових точок», які виникли під час імплементації Закону України «Про вищу освіту». В річницю прийняття цього документа, а це можна назвати ледь не першою проєвропейською реформою після Революції гідності, профільний парламентський комітет зібрав розширене засідання, запросивши представників академічної спільноти, студентства, громадських організацій.

У фаховому колі намагалися визначити, чи є прогрес в імплементації цього закону, що потрібно для того, аби закон впроваджувався правильно і якнайшвидше почав відчутно працювати в реаліях нашого життя, а не лише на папері.

За рік, що минув, фахівці виявили певні неточності у формулюваннях, проблемні моменти. Над їх усуненням триває напружена робота. Згадаймо хоча б зміни до закону, що внормували деякі питання вступної кампанії, а також розподілу державного замовлення. Зокрема, у першій версії закону був закладений механізм 80 на 20 (до вступної кампанії і після). Проте цьогоріч він утілений не був. Після відповідних змін до закону держзамовлення розподілятиметься до початку вступної кампанії за підсумками вступу минулих трьох років. Це означає, що більше абітурієнтів зможуть прийняти найсильніші університети.

Головна можливість, яку закон дає університетам, – працювати самостійно і здійснювати права автономії. На цьому наголошує перший проректор НТУУ «Київський політехнічний інститут» Юрій Якименко.

– Якщо говорити про наш університет, то ми розробили весь пакет документів, нові навчальні плани, виходячи зі скорочення дисциплін, – розповідає проректор. – Окрім того, запровадили внутрішню систему акредитації нових спеціалізацій, яку кожна кафедра повинна захищати, щоб отримати цю спеціалізацію, програми подвійних дипломів тощо.

Проте з університетською автономією виникає чимало проблем. Під час засідання лунали різні думки стосовно причин цього. Називали і неготовність академічної спільноти, й надмірну забюрократизованість, і низку інших факторів.

На думку президента Києво-Могилянської академії Андрія Мелешевича, який є членом Конституційної комісії, доцільно було б закріпити право університетів на автономію в Основному Законі.

Підзаконні акти

Актуальне питання – розробка підзаконних актів, яких для успішної ім­плементації закону потрібно близько півсотні. За словами міністра освіти і науки Сергія Квіта, МОН розробило 25 нормативних актів, з яких 10 прийнято, ще 10 «стоять у черзі» на прийняття. Решта – у стадії розробки або поки що у планах, адже, скажімо, у нас іще не запрацювало Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти.

Президент Спілки ректорів ВНЗ України, ректор КНУ імені Тараса Шевченка Леонід Губерський ви­окремлює кілька документів, прийняття яких уже назріло. Наприклад, постанова уряду про стипендіальне забезпечення відповідно до рейтингової системи, що є вимогою закону, чи, скажімо, повноцінне положення про академічну мобільність.

Із того, що було прийнято, згадаймо постанову №193 «Про документи про вищу освіту (наукові ступені) державного зразка» – нею затверджено перелік інформації, яка повинна міститись у цих документах.

– Ми переходимо до системи, коли ВНЗ самі замовляють власні дипломи, – зауважив Сергій Квіт. – Цього року, на жаль, маємо деякі затримки, і я перепрошую за це. Ситуація пов’язана з тим, що ЄДЕБО належить державі, а ось із програмним забезпеченням були проблеми. Компанія, якій належать ці права, не могла вчасно надати документи на право власності. Ми уклали тимчасову угоду, щоб вирішити технічні питання. Але далі такі ситуації не виникатимуть, система працюватиме злагоджено, документи будуть дешевшими, ніж у минулі роки, і такого дизайну, як забажають університети.

Варто згадати і постанову уряду №216, якою скасовано «кріпосне право», тобто обов’язкове працевлаштування випускників вишів, які навчалися за кошти державного бюджету. Міністр зазначає, що цю постанову було дуже важко «дотиснути» через різноманітні відомчі лобіювання. Сьогодні маємо ситуацію – «старий» порядок поширюється тільки на осіб, які навчалися за спеціальностями медичного профілю.

Питання переліку

29 квітня цього року побачила світ урядова постанова «Про затвердження переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти». Подальші кроки – створення науково-методичної ради і науково-методичних комісій Міністерства освіти і науки.

Ще під час розробки і погодження переліку профільний парламентський комітет отримав понад 10 звернень із пропозиціями. І цей вал не припиняється. Освітянська й наукова спільнота і досі неоднозначно сприймає цей перелік, що й засвідчило засідання. Ледь не половина учасників порушували це питання у своїх виступах.

Віце-президент Національної академії наук України Анатолій Загородній зауважує, що із затвердженого переліку видалено цілий ряд галузей знань, зокрема таких, що виникли на стиках різних наук і які дуже важко «припасувати» до якоїсь із галузей, котрі потрапили до кінцевого варіанта. Як приклад наводить біохімію, геохімію, фізичну хімію або відокремлені галузі: механіку, ядерну фізику, фізику високих енергій тощо. Віце-президент НАН передбачає, що це викличе проблеми під час підбору профільних фахівців у спеціалізовані й експертні ради і спричинить плутанину при формуванні держзамовлення.

– Мені здається, що була порушена система, коли в законі чітко сформульовано, що галузь знань – це предметна область, котра об’єднує групи спеціальностей, за якими здійснюється професійна підготовка. Це не всюди було враховано, – зазначає Юрій Якименко. – Йдеться навіть не про скорочення. Але, наприклад, «випала» така галузь, як машинобудування і, відповідно, технологія матеріалів або матеріалообробка.

Отже, як констатувала голова профільного комітету Лілія Гриневич, діалог триває. І в ньому все-таки слід прийти до компромісного рішення. Пропозиція є – і вона зафіксована в рішенні засідання: Кабміну рекомендують ще раз зіставити старий і новий переліки з Міжнародною стандартною класифікацією освіти 2013 року.

– Маємо доопрацювати цей документ, аби враховувати і специфіку розвинутих секторів нашої економіки і стандартного переліку, – резюмує Лілія Гриневич.

Нацагентство. Хвороба росту

Спадщина, що є в освітньої системи, дискурси влади, які склалися де-факто ще з радянських часів і прийшли до нас крізь пострадянський період, повин­ні бути змінені. Таку думку висловив завідувач відділом лідерства та інституційного розвитку вищої освіти Інституту вищої освіти НАПН України Сергій Курбатов, якого нещодавно обрали до складу Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти.

Фахівець переконаний: із появою Нацагентства в освітньому і правовому полі України відбувається диверсифікація влади, що й має посприяти подоланню спадщини минулого.

– Винаходити велосипед – це стратегія, не варта особливої уваги, – зауважує Сергій Курбатов. – Як на мене, найкращий шлях – продумана імплементація світового досвіду.

Можливо, в Україні велосипед не винайшли, але складається враження, що наступили на ті самі грабельки, що свого часу грузини. За словами розробників закону, вони мали на меті убезпечити університети від свавілля міністерства. Потім усе відбувалося нібито за планом – у квітні було видано урядову постанову про утворення Нацагентства і затверджено його статут. А потім були вибори… Серед новообраних членів є, зокрема, люстровані чиновники.

– На жаль, у процесі роботи ми побачили, що закон не є досконалим, – констатує Сергій Квіт. – Насправді ми докладно не прописали процедури виборів і вимоги до кандидатів. Це було упущенням і, визнаю, певним недоліком нашого закону.

Лілія Гриневич вважає, що вибори до Нацагентства оголили проблему – показали, наскільки академічні спільноти готові змінювати систему. На переконання голови профільного комітету, в нас немає часу тричі пере­обирати склад Нацагентства, як це сталося у Грузії, адже люди чекають певних змін уже сьогодні. При цьому академічні спільноти мають показувати приклад, а не консерваторську позицію і бажання зберегти старі схеми.

Під час засідання пролунало ще чимало думок щодо повноважень Націо­нального агентства із забезпечення якості вищої освіти, механізмів виборів, місця цієї інституції у правовому полі. Наприклад, ректор Національного юридичного університету імені Яро­слава Мудрого, президент Національної академії правових наук України Василь Тацій переконаний, що діяльність Нацагентства суперечить логіці системи управління освітою.

– Я не проти того, щоб цю агенцію обирали демократичним шляхом, але вона має бути напряму підпорядкована Кабміну, бо буде приймати державно-правові рішення, – зауважує Василь Якович. – А контролювати її повин­но МОН.

Перший віце-президент Національної академії педагогічних наук України Володимир Луговий стверджує, що незалежність агентства із забезпечення якості вищої освіти якраз і передбачає за європейськими мірками, по-перше, незалежність у прийнятті рішень від Міністерства освіти і науки, по-друге – від самих закладів вищої освіти.

Як відомо, після виборів до Нац­агентства МОН виступило з досить жорсткою заявою. Проте, за новим законом, профільне відомство і де-факто, і де-юре не впливає на формування Національного агентства. Минулого тижня стало відомо, що група народних депутатів, зокрема і перший заступник голови профільного комітету Олександр Співаковський, підготували та внесли до Верховної Ради законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту (щодо Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти)» (реєстраційний номер 2280а). На думку авторів документа, результати виборів показали великий обсяг проблем і прогалин порядку формування складу цього органу. Зокрема, у Законі «Про вищу освіту» не врегульовано питання щодо кваліфікаційних вимог до членів Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти.

Автори пропонують ввести критерії, за наявності хоча б одного з яких особа не має права бути обраною членом Нацагентства. По-перше, це ті, хто мають судимість або стягнення за корупційні правопорушення. По-друге – особи, які підпадають під дію частин 3 і 4 статті 1 Закону України «Про очищення влади». По-третє, особи, які є керівниками або заступниками керівників Національної академії наук України, національних галузевих академій наук, вищих навчальних закладів, наукових установ та засновниками приватних ВНЗ.

На думку автора матеріалу, критерії – цілком нормальні. Проте в перспективі можна ними не обмежуватися. Наприклад, чи не запровадити мовний критерій? Один зі шляхів немов підказує менеджер з аналітичної роботи Національного Еразмус+ офісу в Україні Жанна Таланова:

– Збиралась ініціативна група щодо обрання членів агентства. Ми визначили певні критерії, вимоги до представників освітян. Нацагентство – це інституція, яка співпрацює з європейським простором вищої освіти. Більшість обраних до цієї інституції спілкуватись англійською або іншою іноземною мовою не будуть, а вивчати документи, що стосуються забезпечення якості освіти в європейському просторі, – не зможуть.

Водночас Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк на засіданні колегії МОН 3 липня запевнив, що уряд готовий підтримати ініціативу народних депутатів, а сам очільник уряду готовий невідкладно втрутитись у ситуацію. У рішенні колегії МОН зазначено, що претенденти на членство в Національному агентстві не можуть ухвалювати ніяких рішень, доки Верховна Рада й Кабінет Міністрів України не уточнять усі обставини виборів, етичних і професійних вимог до членів Нацагентства.

Водночас, як повідомили інформаційні агентства, 6 липня члени Нац­агентства все-таки обрали собі керівництво. Отже, епопея тільки починається.

Фінансова автономія

Якщо держава не може задовольнити всі потреби ВНЗ, то можливість раціонально використовувати зароблені кошти – це ледь не єдиний спосіб розвиватися. Із цією тезою погоджуються й очільники вітчизняної освіти, і звичайно – самі виші.

– Закон «Про вищу освіту» розширив автономію університетів, щоправда, тут не все реалізовано, зокрема й у фінансовому аспекті, – зауважує Леонід Губерський. – Водночас склалося так, що далеко не всі виявилися готовими до такої автономії.

І справді, у вишів є різні позиції. Хтось хоче виводити свої спецфонди з казначейства, хтось – ні. Нагадаємо, що Закон «Про вищу освіту» дає можливість ВНЗ і науковим інституціям відкривати рахунки в банках. На рівні змін до Бюджетного кодексу було визначено, що це мають бути державні банки. Водночас порядку, як ВНЗ мають обслуговуватися в банківських установах (його має затвердити Кабмін), ще й досі немає – це гальмує процес. Сергій Квіт докладніше розповів про перипетії майбутньої постанови у владних кабінетах:

– Спочатку її гальмував Мінфін. Із приходом нового міністра фінансів справа рушила з місця. Тепер нашу постанову хоче заблокувати казначейство, адже воно вважає: якщо університет розміщує кошти в банку, то щотижня повинен перепитувати, куди витратити кожну копійку.

Ректор Харківського національного економічного університету імені Семена Кузнеця Володимир Пономаренко переконаний: поки кошти університетів залишатимуться бюджетними, жодні урядові постанови не допоможуть. Ректор ХНЕУ мотивує це тим, що звітність і облік бюджетних коштів покладені на казначейство, тож навіть незважаючи на можливість розміщувати кошти в банках, носити платіжки до казначейства все одно доведеться. Колегу доповнює і Василь Тацій:

– Готовий відстоювати на будь-якому рівні, що власні кошти жодного відношення до державного бюджету не мають. Ми разом із ХНЕУ підготували відповідне економіко-правове обґрунтування. Ці гроші вже «очищені» від податків, вони тільки авансують наші майбутні послуги. Це кошти дітей і батьків, як їх можна забирати?

Підсумовуючи дискусію, Сергій Квіт зауважив, що проблеми з коштами прив’язані до «філософії» нашої економіки ще з радянських часів, а казначейство – це «сталінський анахронізм». При цьому закликав діяти крок за кроком. Міністр запевнив, що у липні багатостраждальну постанову щодо порядку розміщення коштів у банках усе-таки «протиснуть», і закликав виші, які цього бажають, відкривати рахунки в банках уже тепер.

– Починати треба з того, щоб уже цього навчального року ВНЗ прийняли кошти від контрактників на свої рахунки у банках і самі планували свої витрати, – радить Сергій Квіт. – На жаль, не всі питання щодо фінансової автономії ми можемо вирішити зусиллями МОН. Треба лобіювати такі речі крок за кроком на всіх рівнях.

Ліцензійні умови і стандарти

Акцентували увагу під час розширеного засідання й на інших проблемних питаннях. Не оминули увагою й долі коледжів і технікумів. Зокрема, Леонід Губерський зауважує, що працівники коледжів, які нині готують молодших спеціалістів, поки що не розуміють власного місця у структурі освіти, а це призводить до непотрібної напруги.

– До цього часу не розроблені ліцензійні умови на підготовку фахівців освітньо-професійного ступеня молодшого бакалавра, – акцентує Лілія Гриневич. – Для коледжів закон передбачив можливість залишитись у системі вищої освіти, проте, не розробивши ліцензійні умови, не дозволяємо їм довести цю спроможність.

У рекомендаціях засідання є відповідна пропозиція – враховуючи те, що останній прийом на здобуття вищої освіти за ОПС молодшого спеціаліста проводиться у 2016 році, подовжити термін дії ліцензій коледжів і технікумів до введення в дію ліцензійних умов на підготовку бакалавра. Ці умови рекомендовано затвердити МОН.

Кілька пунктів у рекомендаціях присвячено й питанням стандартів освітньої діяльності та стандартів вищої освіти. Зокрема, міністерству рекомендовано розробити методологію та методичні рекомендації щодо їх створення, а НАПН спільно з Націо­нальним Еразмус+ офісом провести навчання відповідних експертів із залученням зарубіжних і вітчизняних фахівців.

– Нам потрібна системна інформаційна робота, – підсумувала Лілія Гриневич. – Освітянська спільнота, студентство, батьки, роботодавці часто не розуміють суті нововведень. І вони не так лякаються автономії, як не розуміють до кінця механізмів. Потрібно чути один одного, і це повинно віддзеркалюватися у змінах до нормативно-правової бази, яка потрібна, щоб ми справді почали жити за новим Законом «Про вищу освіту». Те, як нам вдасться ім­плементувати цю реформу, може дати і надію, і почуття поразки.

P.S. Шановні читачі!

Запрошуємо до продовження фахової дискусії щодо шляхів розвитку вищої освіти. Нагадуємо, електронна адреса редакції: osvita@pedpresa.com.ua.

Дмитро ШУЛІКІН, «Освіта України»,  № 27-28  від  13 липня 2015 року