Закладка 1Закладка 2Закладка 2
АЛЛА БОЙКО:
У ланцюгу неперервності від теорії до практики: впровадження

«Підготовка рукопису – це лише проміжний,

а не кінцевий продукт наукової роботи»

В.Г. Кремень

Нині рейтинг і престиж країни визначається не лише розвитком науки, а насамперед оперативністю і повнотою використання її досягнень у практиці. Впровадження виступає головною умовою прискореного розвитку педагогічної теорії й освітньо-виховної практики, навчання і виховання. Актуальність проблеми впровадження зростає зі збільшенням вимог до якості освітньо-виховної діяльності навчальних закладів і, разом із тим, – прямо пропорційно усвідомленню ролі науки в усіх цивілізаційних процесах. Проте результати педагогічної науки ще не знаходять оперативного практичного застосування. Розвиток суспільства на сучасному етапі все настирливіше нагадує про подальше наукове розроблення теорії педагогіки: водночас із експериментальним удосконаленням педагогічної теорії має набути легітимації і процес впровадження.

 

Упровадження сприяє піднесенню рівня педагогічної майстерності, ширше – педагогічної культури і громадянських почуттів, ще ширше – усієї професійної компетентності, педагогічної освіти вчителя, зокрема освоєнню в сучасних умовах глибинного змісту понять «людиноцентризм», «суб’єкт-суб’єктні відносини» як основи гуманізації закладів освіти, а також – «усебічний і гармонійний розвиток особистості», «загальнолюдські й національні цінності», «толерантність, перебудову на цій основі відтворювального навчання в навчання інноваційне, творче, випереджувальне» й ін. Досягається забезпечення відповідності та інтеграції педагогічної науки і практики, єдності інноваційності й традиційності, високої якості навчання і виховання. Практика свідчить, що без інноваційних пошуків і нововведень система закостеніє і припинить свій розвиток, а без збереження національної культури і прогресивних традицій може відбутися її руйнування.

Водночас сповідуємо віру в творчі сили вчительства, в розвиток його ініціативи і самодіяльності, тому для педагогічної науки характерна підтримка всіх паростків новаторства, перевірка нових ідей, досвіду та технологій, підготовка до впровадження найефективніших із них у масову практику. Сфера практичного досвіду вчителя – це живильний ґрунт для науки. А оскільки учитель – матір усіх професій на Землі, то педагогічне впровадження – запорука зростання прогностичної ролі педагогічної науки щодо всіх сфер суспільної практики.

Цілком логічно, що для сучасного стану розвитку педагогічної науки і практики є характерним прагнення виділити впровадження як самостійну проблему, вивчити його в конкретних проявах як специфічний науковий феномен. На основі власного досвіду В.О. Сухомлинський зробив узагальнювальний висновок: «Перетворення … наукових істин у живий досвід творчої праці – це найскладніша сфера взаємозв’язку теорії з практикою» («Розмова з молодим директором школи»).

Якщо методологічні знання слугують фундаментом розвитку і теорії, і практики, то теоретичні – основою переважно практичної діяльності, її пояснення й удосконалення.

Шкільна практика є первинною по відношенню до педагогічної теорії тому, що вона є формою відображення реальної дійсності, має дослідне походження, виступає основою і критерієм наукових теоретичних пошуків. «Практика, – писав А.С. Макаренко, – неможлива без теорії, теорія неможлива без практики» («Педагоги пожимают плечами»).

При цьому виходимо з того, що теорія і практика – діалектично взаємопов’язані форми людської діяльності, що означають духовну і матеріальну сторони єдиного поняття. Але практика – вища (теоретичного) пізнання. Виростаючи із практики, «теорія перетворюється на практику», одночасно удосконалюючи її, і, збагачена практикою, – виступає початком нового відкриття. Отже, практична діяльність може бути успішною тією мірою, якою люди, використовуючи досвід, уже накопичений людством, кожного разу за допомогою впровадження приводять його у відповідність з новими досягненнями науки. Таким чином, людська практика є рушійною силою і кінцевою причиною прогресу, але обов’язковою умовою прогресу в розвитку теорії і практики є впровадження. Це означає, що від упровадження (оперативності і відпрацьованості цього процесу) – у прямій залежності ефективність і якість практики навчальної і виховної роботи в школі.

Таку практику, яка дає (порівняно з масовою) вищу ефективність і якість вирішення навчальних і виховних завдань, містить позитивні тенденції їх зростання на основі раціоналізації педагогічної праці, називаємо взірцевим чи передовим педагогічним досвідом. Варто наголосити, що у такому досвіді отримують повну реалізацію особистісні творчі пошуки педагогів та нові досягнення педагогічної науки. Недооцінювати передовий педагогічний досвід – це не розуміти педагогічної діяльності, вчителя і школи. Взірцевий досвід може спонтанно виникати в діяльності добросовісного і креативного педагога чи цілеспрямовано конструюватися на основі певної наукової ідеї, бажано під керівництвом ученого, її автора. Тому лише такий досвід, який значно збагачує відповідно до сучасних завдань наявні зміст, методи, форми і види педагогічної діяльності, можна вважати взірцевим (передовим).

Але, як відомо, не все, досягнуте наукою (вченими) і взірцевим досвідом, створеним учителем, упроваджується в практику. Педагоги мусять уміти правильно оцінювати нове (новації), співвідносити його з уже накопиченим власним досвідом, відбирати із нього необхідне для вдосконалення своєї практичної діяльності. А отже, педагог повинен бути озброєний практико зорієнтованими критеріальними ознаками оцінки для відбору нового і впровадження його в освітній процес школи чи свою діяльність, тобто мати модельне уявлення про об’єкт упровадження.

Експериментальна робота показала, що на даному етапі співвідношення педагогічної теорії і практики залежить насамперед від інтересу практичних працівників до педагогічної науки, усвідомлення її потрібності. В.Г. Кремень застерігає: «…результат багаторічної наукової праці може стати затребуваним, або навпаки залягти в шухляду» («Наукова діяльність НАПН України»). Суперечність між потенціалом інноваційних наукових знань з педагогіки і недостатнім його використанням поглиблюється.

На основі тривалої експериментальної роботи можна зробити такі висновки: по-перше, впровадження мусить бути обов’язковим, цілеспрямованим, систематичним і керованим процесом. Процес має бути об’єктивним і мотивованим, не залежати від ентузіазму, бажань і уподобань директора школи, вчителів, методичних органів і відділів освіти; по-друге, об’єкт і процес упровадження для оперативного використання мусить відбуватися за участю вченого, автора інновації, представлений у комплексі науково-методичних розробок. Це спільна робота вченого і методичних органів; по-третє, важливим етапом процесу упровадження є цілеспрямоване конструювання передового взірцевого досвіду в діяльності кращих педагогів школи на основі ідеї, теорії, що впроваджується; по-четверте, головною ланкою впровадження має стати всебічне вивчення і відбір на науковій основі його об’єкта; по-п’яте, успішність упровадження педагогічної інноватики залежить від підготовленості педагогічного колективу, його переконаності в ефективності об’єкта впровадження; по-шосте, впровадження передбачає спільні зусилля вчених і практиків, при цьому відмову педагогічного менеджменту від адміністративно-функціональної системи управління.

Упровадження наочно проявляється як необхідна умова переходу від одного рівня педагогічної діяльності до іншого, більш високого. Для організації впровадження важливе поняття «інноваційна педагогічна діяльність», що тлумачиться нами як комплексна педагогічна діяльність, спрямована на створення, впровадження і застосування інновацій (нового) у педагогічній теорії і практиці. «Інноваційна педагогічна діяльність» входить до більш широкого поняття «педагогічна діяльність», як видове. «Педагогічна інноватика» розглядається як явище чи напрям у науці, що досліджує нововведення у педагогічній галузі. Це, як правило, нові досягнення педагогічної науки, перевірений у практиці взірцевий передовий педагогічний досвід, освітні й виховні технології, що підлягають утіленню в шкільну практику.

При організації впровадження відчувається гостра потреба в об’єктивних, однозначних, науково-практичних критеріальних ознаках інновацій для визначення їх новизни і цінності. Основним і вирішальним загальним критерієм оцінки наукової значущості більшості інноваційних педагогічних досліджень має бути рівень застосування їх результатів у практиці.

Поняття «впровадження» ми розуміємо як спеціально організований, систематизований процес, спрямований на вдосконалення педагогічної практики на основі інновацій, що підносить якість знань, умінь і навичок учнів. Упровадження формує ціннісні орієнтири практичних працівників, сприяє підвищенню професійних компетентностей педагогів, їхньої педагогічної культури, а отже, забезпечує їхню пожиттєву освіту і високу конкурентоспроможність.

До найважливіших наукових вимог щодо впровадження відносимо: 1) наявність затребуваного, актуального для практики нового знання (інноватики, новацій); 2) адресну спрямованість інноватики, її доступність і повноту викладу; 3) готовність педагогів-практиків до упровадження; 4) розробку послідовності етапів процесу впровадження педагогічної інноватики.

Упровадження залежить від продуктивності науки і організаційних зусиль суб’єктів упровадження. За даними експерименту, основними перешкодами на шляху упровадження є такі:

1. Недостатньо розроблений освітній менеджмент щодо впровадження інновацій.

2. Непоінформованість практичних працівників про досягнення педагогічної науки і передовий досвід.

3. Відсутність зацікавленості практичних працівників.

4. Байдужість вчених щодо впровадження, відсутність чіткого наукового менеджменту щодо впровадження нових концепцій, ідей, технологій, досвіду.

5. Випадковість і стихійність у виборі об’єктів упровадження.

6. Недостатня теоретична, методична й психологічна підготовленість учителів та управлінців до впровадження.

Упровадження буде успішним тоді, коли в педагогічному колективі школи також усвідомлять, що в період появи нового «старе» завжди залишається деякий час сильнішим за нього. З іншого боку, «нове» привертає увагу вже тому, що вчора його не було, а сьогодні є. Нерідко вважають, що нове обов’язково хороше. Але для позитивної оцінки інновації тільки тому, що вона нова за часом виникнення, явно недостатньо. Усяке новаторство оцінюються не датою виникнення, а тільки тим, чим воно корисне і продуктивне для практики.

Насамперед при організації впровадження виділяємо пряму реалізацію. До форм прямої реалізації належать інноваційні науково-педагогічні розробки, які мають обов’язковий, «імперативний» характер для працівників освіти – програми, підручники, положення, інструкції, типові правила, циркулярні листи та інша продукція Міністерства освіти і науки, управлінь і відділів освіти.

Масштабність впровадження знаходиться у прямій залежності від впливовості органу, що його очолює.

Певний вплив на практичного працівника мають форми побічної, ініціативної реалізації, опосередкованого, вибіркового впровадження. До них, як правило, належать: розробки вчених, продукція Інститутів НАПН України, кафедр педагогіки університетів, інститутів післядипломної педагогічної освіти, рай(міськ)методкабінетів, районних і шкільних методоб’єднань, педагогічних рад – увесь той лавиноподібний потік інформації, який ми спостерігаємо нині. Окрема частина цих матеріалів сприймається педагогами і включається в їхню практичну діяльність, здійснюючи постійний, але (у зв’язку з недостатністю критеріїв) часто безладний уплив на освітній процес у школі. Форми побічної реалізації не обов’язкові, не носять імперативного характеру. Вони підлягають оцінці й відбору.

В обґрунтуванні й визначенні послідовності критеріальних ознак ми керувалися логікою відбору інноватики у співвідношенні її з практикою навчання і виховання.

1. Актуальність для широкої аудиторії.

2. Гуманність і спрямованість на розвиток особистості дитини. (Ці ознаки є метою і сенсом кожної інновації в педагогічній теорії, технології і досвіду.)

3. Готовність інновації до впровадження. (Результат педагогічного дослідження має бути максимально матеріалізованим у вигляді комплексу концептуально об’єднаних методичних розробок, інших матеріалів, чим досягається трансформація результатів дослідження або узагальненого взірцевого досвіду в форми, прийнятні для впровадження.)

4. Методична підготовленість педагогів до впровадження.

5. Наступність із раніше досягнутим досвідом.

6. Відповідність загальним тенденціям розвитку національної системи освіти. (Застосування двох останніх критеріальних ознак допоможе позбутися моди та погоні за інноваціями, які насправді такими не є.)

7. Цілісність. (Для впровадження у практику дуже важливим є діалектичне поєднання освітньої системи та інновації як цілого і частини. Потреба цілісності передбачає творче застосування нового, його гармонізацію з системою. А.С. Макаренко застерігав, що «порушена в своїй органічній цілісності система робиться хворою і пересадка досвіду закінчується невдачею».)

Проведена експериментально-дослідницька робота і педагогічне спостереження дали змогу виділити чинники, від яких залежить безперервний процес упровадження педагогічної інноватики:

- від активності вченого, усвідомлення потреби для практики отриманих результатів наукових досягнень чи новітніх технологій, які відібрані як об’єкти впровадження;

- від відповідності об’єкта впровадження критеріальним ознакам відбору;

- від цілеспрямованості й узгодженості організаційних зусиль учасників упровадження;

- від виду (нормативне, ініціативне; пряме, побічне) і форм (методичні посібники, рекомендації, положення, пам’ятки та ін.), в яких представлено об’єкт упровадження;

- від готовності педагогів-практиків до впровадження нового;

- від своєчасної корекції у процесі впровадження.

Позитивний досвід впровадження нового визначається:

- завершеністю, науковою і практичною коректністю;

- репрезентативністю результатів;

- можливістю застосування іншими учасниками освітнього процесу.

Глобалізаційні процеси разом з інтернаціоналізацією освіти переконують, що впровадженню підлягають традиції, історія, вся культура українського народу, що відповідають критеріальним ознакам і слугують сучасності.

Отже, експериментальна робота дала змогу представити модель процесу впровадження інноватики в практику школи, визначити конкретну мету впровадження й обґрунтуватиетапи процесу впровадження: І. Пошуково-визначальний. Відбір та ознайомлення з об’єктом упровадження. ІІ. Креативно-пізнавальний. Це упровадження на рівні усвідомлення педагогами сутності нового. ІІІ. Прагматично-уточнювальний. Упровадження інноватики відбувається на рівні адаптації до практики, створення взірцевого досвіду в діяльності кращих педагогів. ІV. Результативно-завершальний. Масове впровадження сконструйованого і апробованого взірцевого досвіду.

Зміст роботи з упровадження: І. Оцінка та відбір інновацій. ІІ. Теоретичне й методичне засвоєння нового. ІІІ. Цілеспрямоване конструювання інноваційного взірцевого досвіду. ІV.Розповсюдження створеного на основі інноваційної діяльності взірцевого досвіду в масовій практиці, при потребі – його корекція. Стимулювання педагогів. Забезпечення найвищої ефективності і якості діяльності школи.

Впровадження є складовою частиною цілісного педагогічного процесу, чим забезпечується неперервність підвищення педагогічної освіти, зміцнення зв’язків учених з педагогічними колективами і окремими вчителями.

Алла БОЙКО,

доктор педагогічних наук, професор,

член-кореспондент НАПН України 


Освіта і суспільство, 2020, № 7-8, с. 6-7

10:44 07.10.2020