Анонси та оголошення
25 березня 2016 року загальними зборами НАПН України схвалено Стратегію розвитку Національної академії педагогічних наук України на 2016-2022 роки.
16 листопада 2017 року в НАПН України відбудеться методологічний семінар “Нові тенденції і явища у дитячому та молодіжному середовищі в Україні: цивілізаційний, культурологічний, інформаційний виміри”. Організатори семінару Національна академія педагогічних наук України, Міністерство освіти і науки україни, Відділення загальної педагогіки та філософії освіти НАПН України, Інститут проблем виховання НАПН україни.
Строк подання заяв – два місяці з дня опублікування оголошення.
Документи приймаються до 4 серпня 2017 р. у науково-організаційному відділі апарату Президії НАПН України (к. 204).
Експонується книжкова виставка «Ільченко Віра Романівна – дослідник у галузі реформування змісту освіти»
Національна академія педагогічних наук України глибоко сумує з приводу смерті академіка НАПН України Галіка Ісаковича Артемчука
30 червня 2017 року за результатами голосування наукових працівників Інституту обдарованої дитини НАПН України обрано директора Інституту обдарованої дитини НАПН України – Гальченка Максима Сергійовича.


Офіційне інтернет-представництво Президента України
Офіційний веб-сайт Верховної Ради України
Урядовий портал



Василь Кремень: «Безглуздо суперечити цивілізаційним вітрам, треба просто ловити їх національними вітрилами»

В Україні проголошено освітню реформу. Сподіваємося, цього разу урядовцям і парламентаріям вистачить політичної волі довести справу до завершення. Концепція «Нова українська школа» та проект закону «Про освіту» багато в чому перегукуються з перетвореннями, які в країні намагалися провести на початку 2000-х років. Ідеться не тільки про повернення 12-річки. Ухвалена 2001 року Національна доктрина розвитку освіти передбачала особистісну орієнтацію навчання, запровадження «освіти впродовж життя», поєднання її з наукою, інтеграцію у міжнародний освітній простір... Усі ці завдання актуальні й сьогодні. Про минуле і майбутнє української освіти в інтерв’ю парламентському виданню розмірковує очільник МОН у 1999—2005 роках, президент Національної академії педагогічних наук України, керівник Товариства «Знання» України, академік НАН і НАПН, доктор філософських наук, професор Василь КРЕМЕНЬ.

— Я не закликаю посипати голову попелом і говорити, що наша освіта погана, — зауважує наш співрозмовник. — Але вона й досі значною мірою радянська. Така освіта була ідеальною для тогочасного суспільства, тієї системи виробничих відносин. Але людство перейшло в добу прогресу іншого типу — швидка динаміка знань, ідей, постійна зміна умов життя. Усе це потребує людини з інноваційним типом мислення. Таку особистість може виховати школа, яка вимагатиме від учня не тільки простого засвоєння знань та їх ретрансляції, а й уміння застосовувати їх на практиці. Марно намагатися навчити людину один раз і на все життя, треба навчити її вчитися впродовж життя.

— За часів, коли ви обіймали посаду міністра освіти, була здійснена перша спроба запровадити 12-річку...

— Ми тоді намагалися всі напрями реформувати. Хоча більше уваги приділяли середній школі: передбачили перехід до нового змісту і терміну навчання. Розробили Національну доктрину розвитку освіти України, яка була ухвалена на ІІ Всеукраїнському з’їзді освітян у жовтні 2001 року і затверджена указом Президента навесні 2002-го. Це була основа методології усіх змін в освіті — від дошкільної, середньої, професійної і до вищої.

Коли я прийшов у міністерство, раптом з’ясувалося, що в Україні третина школярів навчається 10 років, а решта — 11. Ми це ліквідували. Десять років здійснювався перехід до 12-річки. Вже на той час було зрозуміло, що в рамках 11-річки неможливо підготувати дитину до життя і дати їй необхідний обсяг знань. Однією із закономірностей суспільного розвитку є постійно зростаючий час навчання. Колись, за часів УНР, в Україні було проголошено обов’язкову початкову освіту, і це на той час був великий прорив. Потім в Радянському Союзі була обов’язковою 7-річка, згодом — 10-річка, потім додали ще один рік, і ще. Зрештою (уже за міністра Дмитра Табачника. — Авт.) відбувся відкат назад, повернення 11-річної школи, чим було завдано, я вважаю, величезної шкоди не тільки освітній системі, а й суспільству в цілому.

А тоді паралельно відбувалися перетворення у вищій освіті, після відповідної підготовки ми отримали дозвіл на приєднання до Болонського процесу. На жаль, система профтехосвіти змінилася найменше. Хоча близько півтори сотні профільних ліцеїв було створено на базі ПТУ. Між іншим, ми отримали дуже багато прикладів, коли успішно готували молодших спеціалістів саме на базі підготовки кваліфікованого робітника.

Зміни в освіті, які я запроваджував, базувалися на розумінні того, що відбувається в сучасному світі. Освіта має відповідати новим викликам і готувати людину до життя і діяльності в суспільстві XXІ сторіччя. Людину інноваційного типу мислення, конкурентоспроможну в глобальному світі. Не буде країна успішною, якщо її громадяни неконкурентоспроможні в глобальному просторі.

— Як поєднати світові тенденції та національні традиції у системі освіти?

— Маємо виховувати глобалістську людину, але водночас — патріота України. Лише за цієї умови зможемо дати відсіч російській агресії, зберегти країну і повернути тимчасово непідконтрольні території. Ми маємо формувати почуття національної єдності. Якщо нація єдина, вона зможе захистити свої інтереси.

Щоб сформувати в дитини адекватну світоглядну картину, їй треба дати певний набір інструментів. Серед найнеобхідніших — обов’язкове знання державної мови, а, крім того, однієї-двох іноземних. А далі йде формування системи цінностей. Є загальнолюдський, загальноєвропейський вимір. Є національний. Зауважу, що не за всі наші традиції треба триматися. От змінюються, приміром, традиційні уявлення українців про добро і зло. Не так давно вважалося, що багатство — це зло. Цю тезу всіляко підтримували радянська школа. Насправді чесно зароблене багатство заслуговує на всезагальну повагу. Й цю повагу треба виховувати. У школярів має сформуватися уявлення про зв’язок між особистим інтелектуальним розвитком і статками. Це може бути потужною мотивацією до опанування знань.

Збагачення окремої людини — це вияв її внеску у розвиток суспільства. А надто, якщо ця людина здатна поділитися з іншими — через фінансування мистецьких проектів, наукових досліджень, благодійних програм. Згадайте найбагатшу людину світу засновника корпорації «Майкрософт»: Білла Гейтса вважають одним із найщедріших філантропів нашого часу.

— Білл Гейтс, як відомо, свого часу кинув Гарвард. Наскільки взагалі тісний зв’язок між освітою і успішністю в житті? Чи має вища освіта бути всезагальною?

— Стів Джобс та Марк Цукерберг так само свого часу кинули університет. Це не доводить, що освіта не потрібна. Просто іноді вона неадекватна вимогам часу і найбільш нетиповим, найталановитішим його представникам.

Чи всі мають здобувати дипломи? У Південній Кореї свого часу досить високий відсоток молодих людей 25—35 років мали вищу освіту. Не випадково всі тоді говорили про корейське економічне диво. Зрештою, диплом означає кращу якість життя і для кожної окремої людини. Навіть якщо вона потім жодного дня не працюватиме за спеціальністю. Якщо дівчина закінчить педагогічний університет, вона застосовуватиме здобуті знання у вихованні власних дітей, сприятиме педагогізації суспільства, утвердженню гуманних міжлюдських стосунків. Тому я за максимальне навчання максимальної кількості людей — чи то у вищих навчальних закладах, чи то у професійно-технічних. До речі, в нас багато таких університетів, котрі за якістю підготовки поступаються рівню хороших професійно-технічних навчальних закладів.

Нині дві третини випускників українських шкіл вступають до вишів. Коли я був міністром, то максимально сприяв, щоб якомога більша частина молоді отримала вищу фахову освіту. За 5 років суттєво зросла кількість студентів, які навчалися, зокрема і за державним замовленням. Ми тоді запровадили новий тип фінансування — за державними кредитами. Кілька тисяч студентів приймали на навчання за умови, що по закінченні вишу вони за 15 років повернуть цей кредит з трьома відсоткам річних. З огляду на інфляцію, це були дуже дешеві позики.

— Згідно з концепцією «Нова українська школа», учень вже після 9-го класу буде змушений визначатись з майбутньою професією. Чи не зарано?

— Його не примушуватимуть зробити вибір, а спонукатимуть. Це різні речі. У деяких європейських країнах уже після початкової школи визначають, за яким напрямом іде навчатися дитина. А вже після 9-го класу напрям знань (а не професію!), який вподобає школяр, точно можна «діагностувати». За допомогою вчителів, батьків, психологів, при відповідній профорієнтаційній роботі. І вже з огляду на це, а також на свої життєві плани дитина піде після базової школи в заклад відповідного профілю — або академічного (скажімо, у фізико-математичний, природничо-науковий, гуманітарний, лінгвістичний ліцей, де поглиблено вивчатиме відповідні предмети), або професійного (професійний ліцей, коледж або технікум, де паралельно отримає і профільно спрямовану середню освіту, і саму професію).

Не можна й далі всім і все викладати однаково. У профільній школі навчання здійснюватиметься відповідно до бажань і талантів дитини, тож зрештою цей школяр матиме більше шансів реалізувати природні здібності і стати найкращим у своїй професії. У перспективі це дозволить скоротити навчання в бакалавраті з 4 до 3,5 року — якщо в ліцеї буде така поглиблена підготовка. Бакалаврів, як на мене, треба готувати широкого профілю: тих самих хіміків чи фізиків, приміром. А от який саме ти хімік, визначишся в магістратурі. За цей час людина усвідомить, де її інтерес.

— Під час обговорення нового проекту закону «Про освіту» гострі дискусії точилися навколо теми «мова освіти». Якою вона має бути?

— В Україні і українській школі має панувати українська мова. Коли я прийшов у міністерство, в середньому по країні 62% наших школярів навчались державною мовою, я довів цей відсоток до 75. Пригадую, що в грудні 2003 року ми разом із головою Донецької ОДА Анатолієм Близнюком підготували програму поширення україномовної освіти на Донеччині, розраховану на 7—8 років. На жаль, про цю програму більше говорили, ніж її реалізовували. А потім були вибори 2004 року, коли політики розігрували мовну карту і ділили країну на сорти. От і маємо наслідки.

Наші співгромадяни — представники національних меншин — повинні мати можливість вивчати рідну мову в межах середньої освіти. Сьогодні діти закінчують деякі національні школи і зовсім не знають української. Бо там державною викладають лише українську мову. Коли я був міністром, висунув ідею, щоб, наприклад, в угорських школах кілька інших предметів викладали українською, решту — угорською. Те саме — в російських. І викликав шквал критики. Запровадити таку схему погодилися лише кримські татари. До речі, про практику запровадження двомовної освіти нам розповідали в Канаді: один і той самий клас один рік вивчає математику французькою мовою, другий рік — англійською. В результаті діти добре знають обидві мови.

Що стосується вищої освіти, тут навчання має відбуватися українською. Водночас варто поширювати викладання англійською. Така система вже працює в окремих українських вишах, де частину предметів викладають англійською і фактично є дві робочі мови. Це наша відповідь глобалізації. Якщо студент не знає іноземної, він не зможе брати участь в академічній мобільності та займатися наукою, бо наука нині теж — глобальне явище. Викладання англійською підвищить конкурентоспроможність наших випускників і привабить до українських вишів більше іноземців. А експорт освіти може бути одним із серйозних джерел наповнення бюджету. До речі, є у світі країни, наприклад Норвегія, де неможливо здобути магістерський диплом рідною мовою — лише англійською!

— Якщо в країні не все гаразд з економікою і при цьому зростає освітній рівень населення, відбувається масова «втеча мізків». Навіщо державі витрачатися на підготовку фахівців, які потім працюватимуть на економіку інших держав?

— Я прихильник принципу дитиноцентризму і студентоцентризму в освіті. Головна мета навчання — сприяти розвитку особистості, самореалізації людини в житті й у своїй майбутній процесії, підвищенню її компетентності і конкурентоспроможності. Розвиток людини — потужний чинник розвитку суспільства й економіки.

У сучасному глобалізованому світі експорт робочої сили є природним явищем. То що краще — експортувати вчителів, які прибирають за старенькими в Італії, чи програмістів та інженерів, які зможуть реалізувати себе за кордоном на вищому рівні й при цьому частину заробленого відправити в Україну? Так само я не бачу нічого поганого в тому, що наші студенти їдуть навчатись за кордон. Лише у Польщі їх 50 тисяч. Не всі з них потім повернуться, ректори наших вишів не задоволені — вони цю молодь втратили. Але зрештою така конкуренція має спонукати їх підвищувати якість освітніх послуг. Польща пропонує кращу освіту і диплом, який визнається у країнах ЄС. До речі, цей чинник теж спонукатиме Україну швидше рухатися в Європу. Безглуздо суперечити цивілізаційним вітрам, треба просто ловити їх національними вітрилами!

Розмову вела Анна ЛУКАНСЬКА.

вул. Січових Стрільців, 52-А,
Київ, 04053, Україна
e-mail: info@naps.gov.ua